Хлопчик щось малював. Вчитель сказав: "Цікавий малюнок. Кого ти зобразив на ньому?" "Це – Бог." "Але ж ніхто не знає, який є Бог." "Коли я закінчу малюнок, то знатимуть усі."
Невдовзі по народженні братика, маленька Сахі попросила батьків залишити її саму із немовлям. Дорослі занепокоїлися, бо знали, що чотирилітні діти частенько заздрять молодшим, а тому боялися, щоб Сахі бува не вдарила чи не штовхнула маля. Батьки сказали дівчинці: "Ні". Проте Сахі не виявляла жодних ревнощів. Вона ставилась до братика напрочуд сердечно, а її прохання залишитись із ним наодинці ставали щораз наполегливіші. Врешті батьки погодилися. Втішена, Сахі пішла до кімнатки, де лежав братик, і зачинила за собою двері, залишивши, однак, маленьку щілину. Отож зацікавлені батьки могли бачити й чути, що там діється. Вони спостерігали, як маленька Сахі спокійно підійшла до ліжечка, лягла поруч із братиком, майже притулившись до нього щокою, і вимовила: "Дитинко, розкажи мені про Бога. Бо я вже стала Його забувати." (Дан Мілман)
Діти знають, який є Бог, але приходять у світ, який чинить усе, аби чим скоріш про Нього забули.
Хлопчик щось малював. Вчитель сказав: "Цікавий малюнок. Кого ти зобразив на ньому?"
