Виховання дітей: 3 застарілих методів, які досі в ходу
Чому не можна бити дітей, висміювати, ігнорувати.
Привчання дітей до дисципліни — батьківський обов'язок, але багато хто з нас в процесі виховання використовують методи, які до добра не доведуть, вважає психолог Невена Ловринчевич. Розбираємося, чому небезпечно для розвитку дитини, якщо батьки піднімають руку на неї, висміюють або ігнорують протягом тривалого часу. Багато хто з нас росли в ті часи, коли всі щиро вірили в принцип «б'є — значить любить», коли виражати свої почуття вважалося зайвим, коли для батьків здавалося нормальним поставити дитину в куток на годину-другу... І що, хіба з нами щось не так?
Може, з нами і правда все гаразд, може, ми і виросли хорошими людьми, але... скажіть собі, поклавши руку на серце: чи не могли б ми бути ще кращими, якби нас не відправляли у кут і не нагороджували б щиглями?
А як щодо інших методів виховання? Хіба ви годували свого чотиримісячного малюка вареним горохом або сповивали його так міцно, що він і ногою поворухнути не міг? Дуже сумнівно. Хоча ваші мами і бабусі, швидше за все, саме так і робили.
А сьогодні ми, озброївшись результатами наукових досліджень багатьох років практики, дійшли до кращих рішень, які стосуються фізичного здоров'я наших дітей. Так навіщо ж нам відгороджуватися від знань, які допоможуть їх емоційному і соціальному розвитку, які нітрохи не менш важливі?
Давайте повернемося до старих "добрих" методів виховання дітей і розберемося, чому сьогодні вони до добра не доведуть.
Биття дитини
До зовсім недавнього часу стусани були досить популярним методом покарання і виховання. На щастя, часи змінюються, і ми потихеньку (хоча могли б і швидше!) приходимо до усвідомлення, що не всякий, хто б'є, дійсно любить.
Плюси. На перший погляд по-справжньому ефективний метод. Насправді дає короткочасний результат і діє тільки під вашим наглядом; з часом, щоб зберегти ефект, потрібно поступово збільшувати інтенсивність впливу.
Мінуси. Дитина, яку б'ють батьки, отримує урок: вирішувати проблеми за допомогою кулаків — нормально. В результаті дитина приходить до одного з двох стилів поведінки. Перший варіант — вона поводиться як агресор, роздає стусани наліво і направо, коли їй заманеться, вірніше, коли точно знає, що вона сильніша; б'є дітей в садочку і в школі, а пізніше — свою другу половинку, своїх дітей, врешті-решт, вас... так і кожного, хто попадеться під руку. Звичайно, є величезна ймовірність, що при такій поведінці дитині буде важко вписатися в колектив (в школі, на роботі, в сім'ї), а можуть виникнути і проблеми з законом. Інша модель поведінки така: дитина бере на себе роль жертви і терпляче зносить, коли її б'ють і/або принижують інші діти, а пізніше колеги, «приятелі», начальник, друга половинка...
Висновок. Це агресивний і не дуже ефективний метод. А якщо вже відверто, то і досить примітивний, тому що свідчить про слабо розвинені здібності до комунікації та соціальних навичок людини, яка цей метод застосовує.
Звичайно, є величезна різниця — коли дитину шльопнуть раз-другий по попі або коли її регулярно б'ють. Кількість отриманих ударів прямо пропорційна завданій ними шкоди: більше побоїв — більше проблем з емоційним розвитком, більше шансів прояви психологічних проблем і відхилень у поведінці дитини.
І все ж пам'ятаєте, що будь-яке фізичне насильство, які б наслідки воно не мало, дає чіткий сигнал: бити іншу людину — нормально. І цей сигнал — ненормальний! Висміювання і приниження
Коли ми говоримо дитині щось на кшталт: "Ох, ну і обличчя в тебе, коли ти плачеш! Над тобою ж всі будуть сміятися!" або: "Ти вже така велика дівчинка, а досі впісюєшся!" — ніби ми не ставимо перед собою мету принизити її. Але саме це ми і робимо.
Плюси. Може мати ефект — дитина дійсно на якийсь час припиняє робити те, на що їй вказали.
Мінуси. Хоча висміюванням ми і можемо домогтися короткочасного поліпшення (дитина, яку висміяли, з усіх сил буде намагатися зробити те, чого від неї вимагають), але в довгостроковій перспективі — а це куди важливіше — ми зробимо дитині тільки гірше.
Висновок. Метод малоефективний, приносить набагато більше шкоди, ніж користі, якщо розглянути його з точки зору довгострокової перспективи. Будьте обережні, якщо збираєтеся сказати своєму малюкові щось на кшталт: «Ах ти нюня, тільки й робиш, що чіпляєшся за мамину спідницю, ти мене ганьбиш своїм пхиканням...» Краще уникати таких коментарів.
Крім того, намагайтеся захистити свою дитину, якщо хто-то з боку закидає їй подібні зауваження (будь то дядьки, тітки, сусіди чи просто люди на вулиці). Якщо навіть у людини добрі наміри, це зовсім не означає, що вона повинна промовляти вголос усе, що їй спаде на думку. Дитина буде вам вдячною і поступово сама навчиться піклуватися про себе. А це найважливіше мистецтво завжди їй стане в нагоді в житті. ІгноруванняХоча ігнорування неналежної поведінки дитини і може бути ефективним виховним методом, не можна затягувати його на кілька хвилин. Нерідко батьки, особливо ті, які не застосовують фізичного насильства, можуть годинами, днями (а деякі і тижнями!) ігнорувати свою дитину, що провинилася, не розмовляти з нею і поводитися так, ніби її й зовсім не існує.
Плюси. Такі методи можуть бути дієвими — дитина перестане поводитися неналежним чином.
Мінуси. На перший погляд методи не здаються агресивними, але за ступенем шкоди, яку вони завдають емоційному розвитку дитини, вони виявляються більш ніж агресивними. Дитині, умовно кажучи, було б навіть легше, якби батьки її відшмагали, накричали на неї як слід, і на цьому покарання би закінчилося, ніж відчувати себе невидимим, коли батьки її не помічає.
Емоційна холодність, дистанційованість, ігнорування і мовчання, які тривають годинами, являють собою один з найбільш агресивних видів покарання, тому що несуть у собі повідомлення: «Ти для мене не існуєш. Ти для мене нічого не значиш».
Неважливо при цьому, що батьки зовсім не вкладали в свої дії такий сенс. Адже ми знаємо, що батьки — найважливіші особи для будь-якої дитини і що дитина навчається сприймати саму себе, опираючись головним чином на те, як до неї ставляться батьки. А значить, сигнал «ти для мене не існуєш» неминуче веде до руйнування її впевненості в собі і розпачу.
Висновок. Хоч дистанціювання і приносить короткочасний ефект — дитина дійсно поводиться краще, — довгострокові перспективи тут безрадісні.
Батьки, що вдаються до такого виду покарання, завдають великої шкоди емоційному розвитку дитини: у неї створюються всі передумови для майбутнього депресивного розладу, низької самооцінки, труднощів у соціалізації і неможливості знайти своє місце в житті.
Порушення ваших відносин з дитиною, її недовіра у відповідь на вашу холодність і шантаж з усіма обтяжуючими наслідками теж не змусять себе чекати.
| 
