ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА НЕ СЛУХАЄТЬСЯ У 8 РОКІВ? КРИЗА 7 РОКІВ
Зміст статті 1. Кризи розвитку дитини 2. Симптоми кризи семи років. 3. Позитивні ознаки кризи
Хто з батьків не хоче, щоб їх дитина була розумною, веселою, самостійною, і при цьому, як ні дивно, слухняною? Адже малюк ще нічого не знає про навколишній світ, думають батьки, йому потрібна порада, допомога і підтримка, а іноді й прямі вказівки дорослих. Непослух сприймається батьками як вершина нерозумності, іноді навіть як саморуйнуюча поведінка, і обов'язково присікається. Але якщо дитина не слухається батьків, у цього можуть бути набагато глибші причини, ніж нерозумність або "шкідливість".
1. Кризи розвитку дитиниРозвиток дитини, як фізичний, так і психологічний, відбувається не поступово, а різкими стрибками. Всім добре відомі стрибки зростання, або періоди витягнення перед школою і в підлітковому віці, коли дитина швидко виростає за короткий період. Такі ж стрибки відбуваються у психіці – особистість теж виростає, часом настільки швидко, що батьки не встигають на це відреагувати. Існує кілька найпоширеніших криз:
Криза року. Перше зіткнення зі словом «не можна» і поняттям заборони. Криза трьох років. Розвиток здібності до узагальнення, і на цьому тлі сприйняття себе як конкретної істоти. Криза семи років. Формування абстрактного мислення, здатності порівнювати, сприйняття себе як особистості. Підліткова криза. Статеве дозрівання, поява самостійності, незалежності від батьків.
Вікові рамки криз досить умовні – криза семи років не починається рівно в сім і не закінчується у восьмий день народження. Більш точне вікове визначення – 5-9 років, тобто дошкільний або молодший шкільний вік. Час початку та кінця кризи, його тривалість – різні у всіх дітей, залежать від багатьох причин, в тому числі і від реакції дорослих.
Криза дошкільного віку пов'язана з черговим важливим етапом в розвитку дитячої психіки – появою здатності до абстрактно-логічного мислення, характерному для дорослих. З появою цього типу мислення у дитини з'являється самооцінка і честолюбство, вміння порівнювати результати своєї діяльності з ідеальним результатом, порівнювати свою поведінку з поведінкою інших людей. Дуже показовий у цьому плані тест з драбинкою – дитині пропонується намальована драбинка зі сходами, що відображають якість виконання якої-небудь дії (погано, добре, краще за всіх і т. д.) і пропонується розташувати на цій драбинці себе, тобто, самому оцінити, як вона щось робить (співає, малює, прибирає іграшки). До кризи дошкільного віку здорова дитина розміщує себе на найвищому рівні – вона впевнена, що з будь-якою справою справляється краще за всіх. Дошкільник оцінює себе більш об'єктивно, одночасно з цим з'являється нове для нього поняття – рівень домагань, і на цьому етапі розвитку він дуже високий (дитина хоче вчитися на одні п'ятірки, перемагати у всіх змаганнях, вміти щось, чого не можуть її друзі). У цьому віці дошкільник може закинути свої колишні захоплення, мотивуючи це тим, що у нього не виходить, але при цьому можуть з'явитися і нові заняття. Наприклад, дитина, яка раніше любила співати, раптом помічає, що у однокласника красивіший голос, і втрачає інтерес до співу, а через кілька днів вже захоплено плете фенечки з бісеру. Нове захоплення приваблює своєю новизною, але наскільки стійким воно виявиться – питання часу і ставлення батьків.
Школа і підготовка до неї є важливим чинником, стимулюючим настання кризи – вона дає можливість порівнювати свої успіхи з іншими дітьми, статус школяра вважається більш високим, ніж дошкільника, в школі з'являється необхідність дотримувати правил і займатися за розкладом. Крім того, в житті дитини з'являється новий авторитетний дорослий – вчитель. І часто буває так, що на уроках чадо поводиться добре, а вдома не слухається батьків. Чому так відбувається, і що в цьому випадку робити дорослим?
Симптоми кризи семи роківКриза семи років – вельми умовна назва, і набагато правильніше називати її кризою дошкільного та молодшого шкільного віку. Її ознаки можна умовно розділити на позитивні, нейтральні та негативні. На жаль, батьків більше хвилюють негативні ознаки, і на їх фоні не всі помічають розвиток мислення у дитини, формування інтересу до глобальних проблем, поява нових захоплень. Серед негативних симптомів кризи виділяють: - Негативізм – яскраво виражена незгода з будь-яким твердженням дорослих, навіть очевидним.
- Суперечка – відмова виконувати доручення дорослих.
- Пауза – відсутність реакції на прохання, доручення, вимоги дорослих.
- Упертість – виникає як продовження суперечки, коли дитина продовжує наполягати на своїй позиції, незважаючи на те, що для батьків проблема вже вичерпана.
- Неслухняність – відмова від звичних обов'язків і правил, які раніше дитина виконувала без особливих проблем.
- Хитрість – приховане порушення встановлених правил. У молодшому шкільному віці хитрість ще не є способом уникнути покарання і не приймає форми злісної брехні.
- Наполеглива вимогливість – нескінченне нагадування про те, що батьки щось обіцяли.
- Капризи – зазвичай це симптом попередніх криз, але іноді виникає і у семи-восьмирічному віці.
- Хворобливе сприйняття критики – також виникає досить рідко.
Найважливіше, про що треба пам'ятати батькам – якщо малюк раптом перестав слухатися, то це не тому, що він хоче навмисно заподіяти шкоду собі або оточуючим або зробити на зло. Перед школою і у молодших класах відбувається усвідомлення себе як особистості, поява власної внутрішньої позиції, а отже, ті правила, які досі здавалися очевидними, вимагають перевірки на міцність та переосмислення. Дитя піддає сумніву авторитет батьків для того, щоб переконатися у його необхідності і стати більш самостійним. У школі неслухняність дитини може проявлятися не настільки сильно, як вдома, адже школа – набагато менш звична обстановка, і дотримання правил тут відіграє роль психологічного захисту.
Що робити батькам?
- В першу чергу, не слід піддаватися на провокацію. Поведінка дитини може викликати роздратування, але піддаватися їй, підвищувати голос і тиснути на неї – вірний шлях до затягування кризи. Якщо дитина не реагує на прохання або відмовляється його виконувати, то наполягати на цьому марно, але якщо на час залишити її у спокої, то швидше за все вона виконає те, чого від неї хочуть. Для дитини така поведінка виглядає як прояв її самостійності – вона діє не за чиєюсь вказівкою, а сама.
- Учневі треба дати можливість зіткнутися з неприємними для нього наслідками свого непослуху. Наприклад, якщо дитина відмовляється вчасно йти обідати, то вона поїсть тоді, коли захоче, але розігрівати їжу та мити за собою посуд їй доведеться самій. Головне в цій ситуації – очевидність наслідків. Це не повинно виглядати покаранням.
- Варто звернути увагу на позитивні зміни в характері школяра. Якщо він взяв на себе яку-небудь справу по дому, його потрібно за це похвалити, а робити це заняття обов'язком – не варто, щоб дитина не почала сприймати його, як правило, яке необхідно порушити.
- Дитяча хитрість у вісім років – це гра, а не спроба уникнути покарання. Якщо дитина бачить, що її хитрість розкрита, вона виконає доручення саме так, як потрібно. Справжньою брехнею хитрість стане тільки тоді, коли школяр побачить в ній вигоду для себе.
- Батькам необхідно бути послідовними в заохоченні й покаранні. Дитині потрібно бачити межі дозволеного, і ці межі повинні бути чіткими. При цьому правил не повинно бути багато, але вони повинні виконуватися неухильно. В цьому плані психологи радять позначити поведінку дититини чотирма кольоровими зонами:
- Зелена – зона дозволених дій (можна вибрати, на що витратити кишенькові гроші);
- Жовта – зона дій, дозволених при дотриманні певних правил (можна грати за комп'ютером тільки після того, як зроблені уроки);
- Помаранчева – зона дій, які в більшості випадків не можна, але з них можуть бути винятки (під час поїздки можна лягти спати пізніше звичайного);
- Червона зона категоричної заборони (не можна лаятися матом).
- 6. Послідовність в поведінці батьків. Якщо дорослі встановлюють правила, то і самі повинні їх виконувати. Тільки так маленька людина зрозуміє, що правила потрібні не для обмеження її свободи.
- 7. Один з найважливіших пунктів, — з дитиною треба розмовляти, як з дорослим. Потрібно нагадувати про те, що вона тепер не маленька. Разом з тим, треба показати учневі, що бути дорослим – це не привілей, а зміна кола прав і обов'язків, поява відповідальності за свої вчинки.
- 8. Якщо дитина виявляє бажання аналізувати свої вчинки, переживання, проблеми, потрібно допомогти їй, навіть якщо вона робить це, постійно промовляючи одну і ту ж ситуацію. Так дитина зможе краще зрозуміти себе, розвинути здатність до самокритики, навчитися проявляти свою самостійність, що зароджується, більш продуктивно. Не варто забувати, що дитина не слухається в першу чергу через невміння висловити свою позицію по-іншому.
Дитині важливо знати, що дорослі бачать, як вона росте, приміряє на себе дорослі справи. Але точно так само їй важливо бачити і те, що розширення кола прав тягне і розширення кола обов'язків, що крім зовнішніх атрибутів дорослого поведінки є і відповідальність за свої вчинки. Школяру потрібно зрозуміти, що самостійність не повинна бути самоціллю.
3. Позитивні ознаки кризиНеслухняність – найпростіший прояв самостійності, який може дозволити собі дитина. Але крім цього є й інші зміни в її поведінці, які мають позитивний або нейтральний характер. І для того, щоб доводилося менше припиняти непослух, варто звернути увагу й заохочувати у дитини такі зміни: - Самостійність і самостійні заняття. Чадо може з власної волі взяти на себе яксь справу по дому. Наскільки стійким виявиться таке бажання – питання часу. У цій ситуації дитині важливо робити щось без прохання, як дорослий. З цієї ж причини може змінитися сфера її інтересів, нові захоплення можуть виявитися більш стійкими, ніж ті, які були до кризи.
- Загальні питання. Дитина починає цікавитися абстрактними темами, які не мають прямого відношення до повсякденного життя – політикою, космосом, біологією, сімейною історією. Це показник появи у неї абстрактно-логічного мислення, розширення її внутрішнього горизонту.
- Прагнення до школи. У сім-вісім років більшість дітей любить школу, прагне отримувати хороші оцінки. Статус школяра для дитини дуже привабливий, адже це наступна сходинка в житті, школяр – це майже дорослий.
- Наслідування дорослій поведінці. Чадо копіює в основному зовнішні ознаки, це своєрідна гра в дорослого. У суперечці з батьками дитина наводить логічні, на її думку, аргументи, почуті від дорослих, починає багато і докладно розмірковувати про свою поведінку і переживання. З часом прагнення до наслідування слабшає, але в такій формі можна навчити дитину дійсно логічно міркувати, усвідомлювати мотиви своїх вчинків.
- Підвищена увага до зовнішнього вигляду. Вона виникає не тільки у дівчаток, але і у хлопчиків. Дитині важливо виглядати так, щоб здаватися старшою. Іноді це може приймати карикатурні форми. Це прагнення не слід припиняти, аргумент батьків, що дорослим побути ще встигнеш, швидше викличе відторгнення, ніж бажання до нього прислухатися.
Батькам слід помічати і закріплювати позитивні зміни у психіці дитини, і тоді вона стане прагнути до справжньої, а не показної дорослості, і, як це не парадоксально, стане більш слухняною. Її незгода з позицією дорослих набуде більш осмисленого характеру, стане свідомою, а значить, школяра можливо буде переконати. Безпричинні впертість і бажання у що б то не стало зробити не так, як вимагають дорослі, стане аргументованою думкою, яку можна змінити. З'явиться поняття відповідальності, причому воно буде не нав'язаним ззовні, а вирощеним зсередини, усвідомленим.
|
