 Світ лежить в пороках і пристрастях. Як позбутися зла, вилікувати наш світ?
"Що є світ"? - Запитує Симеон Новий Богослов і відповідає: "Послухай, він є ні срібло, ні злато, ні коні, ні мули, ні страви, ні вино, ні хліб, тому що все, що необхідно для підтримки тілесного життя, вживаємо і ми, ченці, і їмо, і п'ємо, скільки потрібно було. Не є він ні поля, ні виноградники, ні заміські оселі. А що ж він є? Гріх, пристрасть до речей і пристрасті".
Звичайно, потрібні великі сили, щоб позбутися від зла - пороків і пристрастей.
Якщо людина всерйоз захоче цим зайнятися, то вона зрозуміє, що в першу чергу треба позбутися тих гріхів, які обтяжують її душу. Зла як такого немає, людина сама народжує його своєю поведінкою.
Апостол Павло говорить, що "злоріки Царства Божого не успадкують". Якщо людина, живучи тут на землі, постійно влаштовує скандали, злиться через дрібницю, вона не заспокоїться, навіть якщо її перевести в обителі Раю.
Коли ми ввечері лягаємо спати, знаючи, що головна наша пристрасть - гнів, то повинні закласти основу на наступний день. Скажімо собі так: "Із завтрашнього дня я буду намагатися вести боротьбу з цією пристрастю". Наша голова як комп'ютер. Закладемо в неї "програму": "Із завтрашнього дня я не відповідаю, якщо мене будуть лаяти. Постараюся перетерпіти, не дратуватися, якщо мене будуть "діставати". Буду все терпіти заради Христа. Якщо Господь терпів за наші гріхи, то чому б мені не потерпіти за свої?" Налаштуємо себе так. І якщо трапиться урок смиренності, то відразу згадаємо про свій намір і не розлютимося. Візьмемо себе в руки і не дамо свободу своєму язику.
А то деякі так розійдуться, що і трубку телефонну кинуть, і дверима грюкнуть, і тарілки починають бити. Треба все робити спокійно, рівно: трубку телефону тихо, акуратно покласти на місце і двері прикрити тихо. І в рухах не треба бути різкими. Не треба ні бігати, ні стукати.
Ось так ми навчимося себе контролювати - і слова, і справи, і думки. У душі все поступово буде умиротворятися, заспокоюватися. Благодать Божа буде там перебувати, а зло зникне.
Головне - стежити за собою, а якщо згрішили - очищати душу покаянням. Нерозкаяна людина давним-давно стала житлом злих духів. Вони звили там гніздо, і постійно примушують людину до зла. Щоб вона виконувала їх злу волю, вони влаштовують всякі підступи, спокуси, схиляють до гріха, постійно вимагають їжі. Якої? Щоб людина породила у своєму серці негативну енергію: щоб з кимось посварився, на когось надулася і не розмовляла кілька днів, місяців. А то й роками рідні люди не спілкуються - образилися! Не можуть пробачити один одному дрібниці.
Не давайте їжі демонам! Змушують вони нас прогніватися на ближнього, а ми - "рот на замок", всередині зло погасимо, щоб воно назовні не вилилося. І біс замовкне в нас, вийде - адже ми ж його не годуємо! Що йому в нас робити?
А коли душа звільниться від злих демонів, Господь вселяється в неї, наповнює її світлом, тишею і любов'ю до всіх ближніх. Тоді й молитва розпочнеться, і життя зовсім інше піде. Про зло тоді й не згадаємо...
Насилу протистою тим спокусам, на обдумування яких немає часу, вони ніби виходять з-під контролю. Як, наприклад, приборкати гнів?
Якщо людина захоче позбутися від якоїсь пристрасті, то Бог буде їй допомагати. Кажуть, що легше почати духовне виховання своєї душі, коли виявити головну пристрасть. І тоді треба оголосити їй війну.
Припустимо, Ви увечері помолилися, лягли в ліжко з молитвою. Лежите і на завтра повинні закласти програму в свій духовний "комп'ютер": "Господи, завтра я буду вести боротьбу з собою. Із завтрашнього дня не буду дратуватися, обурюватися, гніватися. Цілком передаю себе Твоїй волі, Господи".
У справі нашого спасіння ми повинні поступитися місцем Богу, щоб Сам Бог діяв в нас . Гнів - це страшний порок! Він святими отцями прирівнюється до духовного вбивства. Преподобний Силуан каже: "Косо подивився на брата свого - благодать Божа відійшла від тебе". А яке там "косо подивився"! Гніваючись на ближнього, ми здійснюємо навіть два духовних вбивства: вражаємо своїм почуттям ненависті його душу і в своїй душі вбиваємо все живе, людське, добре. Там немає місця Святому Духу.
У людини багато пристрастей, з якими вона веде боротьбу. Від деяких з них вона може отримати якесь тимчасове задоволення, наприклад, від обжерливості. Але гнів, зло, ненависть - це такі страшні пороки, що не дають навіть тимчасового задоволення ні самому хто згрішив, ні оточуючим. З гнівом людина добровільно впускає в себе силу демонічну, руйнівну.
Але якщо ми зосередимося на бажанні "завтра я не гніваюся", то у спокусі знайдемо сили, опору встояти.
Повторюю, зібратися з духом треба з вечора. І так жити протягом усього дня. Вранці встали, треба помолитися: "Господи, допоможи провести цей день спокійно, мирно". Коли заклали таку основу, тоді все буде добре.
В давнину жив відомий філософ Сократ. У нього була дружина, і звали її Ксантиппа. Була вона страшно сварлива. Одного разу влаштувала йому неймовірний скандал, а закінчила тим, що схопила відро з помиями і брудну воду вилила йому на голову. Що б могла зробити звичайна людина? Схопити це відро і ним стукнути по голові, а то й убити. А Сократ - нічого подібного! Він себе стримав. Витер долонями обличчя, відкрив очі, посміхнувся і сказав: "Ну, ось, Ксантіпушка, після бурі і дощик".
Треба до цього додати наступне. Учні знали його як прекрасну, мудру і стриману людину. Якийсь мудрець сказав їм: "Сократ - жорстока людина!" Вони здивувалися: "Як це так?" - "Так, він дуже жорстокий!" Учні запитали вчителя про це. І він відповів: "Так, я дійсно дуже жорстокий, але постійно контролюю всі свої слова і справи".
Так що людина повинна постійно себе виховувати. У преподобного Серафима Саровського ченці запитали: "Хто в нашому монастирі досяг висот чернечого подвигу?" І преподобний вказав на кухаря. Вони так і ахнули: "Отче, так це найжорстокіша людина!" - "Так, від природи він некерований. Якби він дав владу своїм пристрастям, то тут не залишилося б каменя на камені, але він тримає себе в руках, намагається смирятися. Звичайно, до нього благодать та милість Божа особливо прихильні".
Господь дає Свою благодать тим, хто гамує себе. А від тих, хто не вдосконалюється, не змінюється на краще, милість Божа відходить.
Вчився я в семінарії в першому класі. Був у нас один молодий чоловік, студент- семінарист. Став він кощунствувати, читаючи Святе Письмо. Сидів він попереду мене, і як тільки перерва - відразу починав слова Господньої молитви навиворіт викручувати. Або біжить сходами: "Отче наш, Отче наш, іже єси на небесах..." - блюзнить, як вважав очку повторює . Я якось навіть обурився і сказав йому:
- Недобре! Адже це ж слова Бога і звернення Його до Отця Небесного. Коли їх читають у храмі, роблять земний уклін, голови схиляють. Все людство повинно схилити голову, а ти кощунствуєш.
Він не послухав словами, грубо перервав мене. Я сказав йому другий раз, третій. Він кожен раз грубіянив. Тоді я йому сказав:
- Ну, віддаю тебе волі Божій.
І все. Він блюзнірствував, але я йому більше жодного слова не сказав, не обурювався. Довго він в семінарії не затримався, місяці два побув і зник, вигнали з тріском.
Питання священику / Про віру і спасіння. Архімандрит Амвросій (Юрасов)http://www.homutovo.ru/ | 
