"Мамо, Ви ж померли..."
 Мій батько, доктор медичних наук С. В. В., розповідав нам, своїм дітям, наступний цікавий випадок зі свого життя.
- Я вчився в університеті стипендіатом. У мами було вісімнадцять дітей. Батько був "не від світу цього" - ми жили бідно. Після закінчення університету мене загнали, як то кажуть, у ведмежий кут - відпрацьовувати стипендію в місцевості, де лютував висипний тиф.
У цей час смертельно захворіла моя мати. Я отримав про це телеграму, але мене додому не пустили.
Біля ліжка вмираючої матері майже весь час сиділа моя старша сестра Таня, яка була вже нареченою.
Мати звернулася до дочки з таким проханням:
- Тетянко, поховай мене, рідна, в моєму вінчальному платті. Воно освячене. У ньому я в церкві вінчалася, в ньому ж і в труну хочу лягти.
Дочка заридала:
- Матусю, не помирайте, я наречена, а у мене стільки молодших братів і сестер.
- Така воля Божа, не горюй, Господь допоможе, виконай ж моє прохання про плаття.
- О, не сумнівайтеся, все виконаю, як Ви сказали.
Через кілька днів мама померла. Мені знову прислали телеграму, але через посилення епідемії висипного тифу мене знову не відпустили додому.
Я потрапив додому тільки через два місяці. Іду по нашому садку. Літо, сонце світить, друга година дня. Іду і думаю: як же Таня справляється з господарством, чи слухаються її молодші? Як батько? Важко йому тепер: здоров'ям він слабкий і грошей у нас мало. А про маму в ці хвилини я якось і не думав.
Раптом бачу: прямо до мене по доріжці йде моя мама. Що це - галюцинація, ілюзія? Я ляснув себе по лобі. Ні, жива і наближається до мене. Залишився один крок - я зупинився в подиві, а мама заговорила:
- Сергійку...
- Мамо, Ви ж померли...
- Це нічого не означає, Сергійку, я тепер більше жива, ніж тоді, коли була з вами. Я не просто до тебе з'явилася - Господь дозволив мені це. Мені дуже шкода Таню. Не виконала вона мого останнього бажання, хоча й обіцяла виконати: не поховала мене в моєму вінчальному платті. Шкода їй його стало. Скажи їй, Сергійку, щоб сьогодні ж плаття було віддано жебракові. Не думай, що я потребую це плаття. Там одягають кожного по-різному, в залежності від нашої віри і чеснот.
- Мамо, яку сукню, не розумію? Ви померли, а я живою бачу Вас. Я, напевно, з глузду з'їхав.
- Не турбуйся, Сергійку, не хвилюйся, адже я жива, померло тільки тіло моє, та й то тимчасово, до загального воскресіння. А щодо сукні тобі сама Таня розповість, тільки ти передай їй нашу розмову. Скажи їй, що я прощаю її, тільки плаття нехай сьогодні ж буде віддано жебракові.
Ласкаво глянувши на мене, мати перехрестила мене великим хрестом і ще сказала:
- Ось змужнієш Сергію, одружишся, діти будуть, виховуй їх в вірі християнській, в любові до Церкви християнської. Кому Церква не мати, тому Бог не Отець.
Ще раз перехрестила мене і стала невидимою.
Я, схвильований, увійшов в квартиру і поспішив до Тані.
- Таню, сестричко моя, я зараз бачив маму, живу маму, говорив з нею.
- Як живу? Як говорив? Напевно, ти уві сні бачив матусю? Не хвилюйся, і я її два рази уві сні бачила.
- Та ні, Таню, не уві сні, а наяву. Ось зараз, тут, в нашому саду на доріжці, і зустрів її. І ось що мене здивувало: вона сказала, що ти не виконала її бажання - не поклала її в труну у вінчальному платті, а одягла інше. Невже це було так, Тетянко?
Таня зблідла і заплакала:
- Так, Сергію, пошкодувала я класти в труну це плаття. Воно шовкове, я - наречена, а ми - ти сам знаєш, які бідні. Ось я і одягла маму в її нову сатинову сукню. І ніхто, крім мене, не знав, що мама веліла мені одягнути її у вінчальний наряд. О, як вражає мене те, що вона сама з того світу з'явилася тобі і сказала про це.
- І не тільки про це, Тетянко, але веліла передати тобі, що турбується про душу твою, що ти недобре зробила: давши обіцянку вмираючої матері виконати її останнє прохання, пошкодувала плаття.
Таня гірко заплакала:
- Винна я, Сергійку, винна.
- Не плач. Матуся ще веліла сказати тобі, що прощає тебе. Але щоб її вінчальне плаття сьогодні ж було віддано жебраку.
Вона, мабуть, дещо заспокоїлася, дізнавшись, що мати її пробачила, і з запалом сказала:
- Та як же, Сергійку, віддамо ми плаття жебракові? Жоден жебрак до нас не заходить, всі навколо знають, як ми зараз бідні. Батько хворіє. Ми в боргах, я ледь справляюся з господарством і з сиротами.
- Ні, Таню, якщо мама розпорядилася сьогодні ж віддати її наряд жебракові, значить, прийде до нас якийсь бідняк. Виймай зі скрині мамине вінчальне плаття.
Таня вийняла плаття і поклала на стіл.
Не минуло й двох годин, як хтось постукав у хвіртку садка. Увійшов дідок і зі сльозами на очах сказав:
- Зробіть внесок, заради Христа, на бідну наречену що-небудь з одягу. Нема у що її одягнути, щоб вінчати. Правнучка вона моя.
Зараз же жебракові було віддано вінчальне плаття нашої мами.
Із книги "Просите, и дано будет вам. Непридуманные рассказы о чудесной помощи Божией"
| 
