Небо - український християнський сайт про цікаве, сайт для батьків - Каталог статей

        

Небо  християнський український сайт для батьків і дітей

Середа, 18.10.2017, 03:08

Мобільна версія сайту Небо

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

 
 

Головна » Статті » Чудо по молитві » Православні історії

Проси у Господа дорогоцінного. Розповіді про допомогу святих

«ПРОСИ У ГОСПОДА ДОРОГОЦІННОГО».
РОЗПОВІДІ ПРО ДОПОМОГУ СВЯТИХ (Ніна Павлова)

Московська художниця Олена Євдокимова розповіла мені якось про те, як вона мало не осліпла. Зір у неї погіршувався так стрімко, що художниця з жахом розуміла: вона втрачає професію, занурюючись у світ темряви. Друзі Олени мобілізували всі зв'язки і влаштували її на операцію до знаменитого академіка Святослава Федорова. Операція була знову ж таки зразково-показовою – на ній були присутні американські лікарі, бо Федоров вважався чарівником і кращим фахівцем в очній хірургії. Тим більш сумним був результат – зір не відновився.
Була потрібна повторна операція, і Олена поїхала за благословенням до архімандрита Іоанна (Крестьянкина). А старець благословив так:

– Який лікар веде прийом, до того і йди, та лягай на операцію в будь-який призначений ним день.

Прийом у Федорівському центрі вів на цей раз зовсім молодий хірург-офтальмолог.

Проси у Господа дорогоцінного. Розповіді про допомогу святих. Ніна Павлова
– В який день вам зручніше лягти на операцію? – запитав він.

– Будь-який.

– Ось і добре. Запишу вас на чотирнадцяте лютого.

Після операції, зробленої чотирнадцятого лютого молодим хірургом, зір швидко і повністю відновилося.

– Тільки пізніше я здогадалася, – розповідала Олена, – що чотирнадцяте лютого – день пам'яті мученика Трифона, відомого своєю допомогою людям зі слабким зором. Якби ви знали, скільки чудотворінь здійснюється за його молитвами! Обов'язково побувайте в храмі мученика Трифона. Це великий святий.

* * *

Вибратися до храму святого мученика Трифона Апамейского вдалося не скоро. Приїжджаємо з подругою і дивуємося: храм розташований прямо посеред галасливого московського шосе і з двох сторін його огинають потоки машин. А чому так, ми дізналися вже від парафіян храму.

Виявляється, раніше на цьому місці був ліс – Сокольники. А називався ліс Сокольниками тому, що тут велося соколине полювання. Одного разу на полюванні у царя пропав його улюблений сокіл. І цар у гніві наказав стратити свого сокольничого боярина Трифона, якщо той не відшукає царського сокола. День і ніч шукав боярин сокола в лісі, плакав, молився і особливо волав про допомогу до свого небесного покровителя – святого мученика Трифона. Змучився боярин, втомився і задрімав, присівши на пеньок. А в тонкому сні йому явився святий мученик Трифон і вказав на ялину, де сидів на гілці зниклий сокіл. Зрадів боярин, відшукавши сокола, і на місці явлення святого мученика Трифона спорудив храм в його честь. Для цього храму і була написана чудотворна нині ікона мученика Трифона, де на плечі у святого сидить сокіл.

Біля чудотворної ікони мученика Трифона зцілюються, кажуть, багато. У всякому разі, коли після служби парафіяни потягнулися прикладатися до чудотворної ікони, раз у раз чулися розмови про те, що Павло Петрович після молебню мученику Трифону перестав носити окуляри, а у Іванка, який осліп після аварії, почав відновлюватися зір.

– Мені особисто святий Трифон допомагає від біснування, – втрутилася в розмову жінка, що прибирала в храмі. – У мене чоловік як вип'є, так починає все трощити. Син свариться, майже в бійку лізе, а я вмовляю його: «Давай краще молитися мученику Трифону». Син спочатку не вірив, а потім переконався: тільки починаємо читати акафіст мученику Трифону, як чоловік вщухає, прощення просить і, як зайчик, лягає спати. Так-то він хороший, а вип'є – біда.

– А мені мученик Трифон допоміг з роботою, – тихо сказала молода жінка, яка просила не називати її імені.

Ми розговорилися, і вона розповіла свою історію. Вона закінчила сценарний факультет ВГІКу в розпал перебудови і виявила, що не може працювати в сучасному комерційному кіно.

«Піпл тепер хаває тільки оголення і кровавики про бандюганів», – переконував її знайомий продюсер. Але вона не могла пересилити гидливість, як не могла вважати руський народ тим самим «хавающим піплом». Безуспішно спробувавши знайти іншу роботу, поїхала на пораду до свого духівника архімандрита Іоанна (Крестьянкіна). А старець благословив її співати на крилосі в храмі мученика Трифона і молитися, сподіваючись на допомогу святого. І випускниця ВГІКу закохалася в цей особливий молитовний церковний спів.

– Я завжди шкодую, – розповідала вона, – що літургія закінчується так швидко, ніби хвилина пролетіла, а не дві години. Треба, виявляється, йти з храму, а не хочеться йти.

Якось відвідав її однокурсник, який працює тепер в рекламі і розбагатів на ній. Посиділи за столом, згадуючи талановитих випускників з ВГІКу, які нині працюють хто в бізнесі, а хто в кочегарці.

– Пам'ятаєш, як ми мріяли робити справжнє кіно? – запитав однокурсник. – А тепер по телевізору тільки кров і секс. У мене до тебе пропозиція: я готовий вкласти гроші в кіно. Давай зберемо наших хлопців і спробуємо зняти людський фільм!

Так виникла невелика кіностудія, про яку, може, поки ще рано говорити: знятий нею тільки один православний фільм. Але умови роботи на ній розкішні – роби те, про що просить душа. А це рідкість в наш час.


* * *

Виходимо з храму з подругою, а нас наздоганяє пенсіонерка, теж бажає розповісти про допомогу святих.

– Святий Антипа, запам'ятайте, допомагає від зубів, – наставляла вона нас, – а великомученик Пантелеймон – від електрики.

– Як-як? – засміялася подруга. – Від електрики?

– А ви не смійтеся, – сказала старенька. – Я з досвіду кажу.

Історія ж була така. Зламався у бабусі електролічильник, і як платити за електрику, було незрозуміло. Віднесла вона заявку на ремонт в Енергонагляд, там пообіцяли надіслати електрика. Місяць пройшов, потім півроку, а електрика немає і немає. Старенька вже кілька разів ходила до головного начальника енергетиків, але той розмовляв одразу по трьох телефонах і лише нервово відмахувався: «Знаю, пришлемо. Не діставайте мене!» Загалом, півроку пенсіонерка не платила за електрику, жахаючись зростаючого і вже величезного боргу. Звичайно, вона пробувала відкладати з пенсії, але після перенесеного в ту пору інфаркту відкладати не виходило. Лікар в поліклініці виписував їй стільки ліків, що на них йшло пів пенсії. Без ліків боліло серце. А з ліками не виходило збирати.

Тим не менше, одного разу вранці старенька вирішила відмовитися від ліків, щоб заплатити за електрику, і стала читати акафіст великомученику Пантелеймону, благаючи його про допомогу.

– Мені 80 років, Пантелеймон милостивий, – говорила вона святому, – помру я скоро. А мене мама з дитинства вчила, що неповернений борг страшніше крадіжки. «Гріхи, – казала мама, – Господь, можливо, простить, а борги утягнуть душу на злодійське поневіряння». Я не злодійка, дорогий Пантелеймоне. Допоможи мені, голубчику, протриматися без ліків.

Тільки закінчила старенька читати акафіст, як подзвонили у двері і в хату ввійшла бригада електриків, оголосивши з порога:

– Проводимо планову заміну старих електролічильників на нові. Не хвилюйтеся, бабусю, це безкоштовно. А ваш антикваріат давно пора на смітник знести.

– Я ж півроку не платила за світло, – призналася старенька.

– Гірше того, – сказала весела жінка-інспектор, – ви нам довідку про інвалідність не принесли. Добре, хоч з соцзабезу здогадалися надіслати. Вам по інвалідності пільга передбачена, а у вас вже рік переплата йде. Гроші, на жаль, повернути не можемо, але ця сума на майбутнє у сплату піде.

– Явив милість святий Пантелеймон, і я тепер помру без боргів, – завершила свою розповідь бабуся.

* * *

Поверталися ми з подругою додому і все згадували цю стареньку в білосніжній і акуратно залатаній блузці. Вона була з того покоління, в якому не соромилися жити в борг лише авантюристи і марнотратники. Навіть люди скромного достатку воліли дотримуватися правила: «По одягу простягай ніжки». Брали в борг тільки в крайньому випадку, та й то з великою пересторогою: раптом помреш, не встигнувши розплатитися, і потрапить твоя душенька на злодійське поневіряння? Пам'ятаю ще дореволюційну розповідь про шамординської черниці, яка після смерті являлася сестрам, кажучи, що вона застрягла на митарствах, тому що взяла у парафіянки в борг 10 копійок і не повернула їх. І тільки після того, як сестри розшукали парафіянку, повернувши борг, покійна перестала з'являтися.

Але все це в минулому. А сьогодні люди охоче беруть кредити для купівлі предметів розкоші, не підозрюючи, що потрапляють в хитру боргову пастку. Знаю особисто двох бездомних бідолашних блукачів, вимушених продати свої квартири, щоб розплатитися з боргами по кредитах.

– Ох, сьогодні ж поверну всі борги, тим більше що батюшка Серафим Саровський так чудово допоміг, – сказала подружка і розкрила набиту грошима сумку. – Дивись!

– Ти що, пограбувала банк? – запитала я, знаючи, що подруга-бібліотекар вже за тиждень до зарплати починає позичати, і слава Богу, що допомагає син, додаючи до жебрацької зарплати мами свої обов'язкові сто доларів.

– Ти мені не віриш, – продовжувала подруга, – а я сьогодні вранці помолилася Серафиму Саровському і пішла в обмінник розміняти сто доларів. А батюшка Серафим Саровський он яку силу-силенну грошей послав! Тут, напевно, на тисячу доларів, не перераховувала.

Як сто доларів перетворилася на тисячу, було зрозуміло – напевно помилка касира, який поставив зайвий нуль на автоматі, що рахує купюри. Ні-ні, моя подруга – людина педантично чесна і ніколи не візьме чужого, але є у неї ось яка особливість. Прочитала вона одного разу Житіє преподобного Серафима Саровського і в захваті вигукнула: «Все, обираю своїм небесним покровителем дивовижного старця Серафима Саровського!» З тих пір і пішло: дали їй посаду старшого бібліотекаря – це батюшка Серафим поклопотався за неї у верхах. А якщо пощастило купити в секонд-хенді буквально за копійки абсолютно нове розкішне пальто, то це знову ж чудо за молитвами преподобного Серафима. Словом, як же не взяти гроші, якщо їй сам святий Серафим послав?

Викривати подругу у привласненні чужих грошей було ніяково. Але вона сама раптом злякано сказала:

– Господи, та я ж чужі гроші взяла. Біжимо швидше в обмінник!

Обмінний пункт був вже закритий, але всередині хтось схлипував і вовтузився. Стукали ми з подругою, стукали, і вже зібралися йти, коли з дверей виглянула молоденька заплакана касирка. Вона спочатку навіть не зрозуміла, що їй збираються повернути гроші, викрикуючи в сльозах, що даремно господар обізвав її злодійкою, а вона ніколи, жодного разу, ні копієчки!.. Загалом, потім вона кинулася цілувати нам руки, і ми змушені були тікати.

З Москви я тоді поїхала, і побачилися ми з подругою лише через три роки.

– Як тепер, – питаю при зустрічі, – преподобний Серафим дає тобі грошики?

– Дає, – відповіла вона. – По шиї дає. Нещодавно попросила старця Серафима, щоб за його молитвами Господь дарував мені смиренність. І мене відразу все так засмиряли, що ледве жива приповзла на сповідь. А батюшка – ні щоб втішити, цитує Ісаака Сиріна: «Проси у Господа дорогоцінного». Постривай, зараз зачитаю.

І подруга зачитала мені слова преподобного Ісаака Сиріна: «Проси у Господа дорогоцінного, щоб не образити Його нікчемністю і суєтністю прохання свого. Єлисей просив у Бога особливої благодаті, яка була в пророка Іллі, і був звеличений... Ізраїль просив м'яс єгипетських, і був осоромлений».

– Панотче, кажу, я маленька людина з маленькою зарплатою, – продовжувала подруга. – От і прошу у Господа єгипетських м'яс, тобто надбавки до зарплати. Де мені дотягнутися до великих святих?

– А батюшка що?

– А батюшка твердить своє: «Проси у Господа дорогоцінного – смирення і спасіння». Ні вже, знаю тепер, як просити смирення – підніме, розчавить, і гаплик кошеняті.

Ось так ми і спілкуємося з подругою з перервами в декілька років. В останній раз вона сказала:

– Знаєш, я познайомилася з однією нещасною жінкою. Вони з чоловіком обоє некрасиві і перед народженням дитини молили Господа, щоб дарував їм гарне дитя. І народився у них син невимовної краси, але глухий і хворий. А може, справді треба просити у Господа смирення і порятунку, а то вимолиш невідомо що?

А ще подруга сказала сумно:

– Люди в церкві змінюються в кращу сторону, а я чим далі, тим гірша і грішніша стаю.

Втім, це звичайний шлях, коли людина гостріше, ніж раніше, відчуває пошкодженість свого розуму і безліч незамітних раніше гріхів. А як же радісно все починалося, і ми з подругою бігали від однієї чудотворної ікони до іншої, дивуючись достатку Божих чудес, які відбувалися також і з нами!

А може, це було дано для того, щоб змужніла душа для боротьби з пристрастями і бажала вже не «м'яс єгипетських», але того головного і дорогоцінного, коли хочеться молитися словами: «Спаси мене, Господи, що відаєш всі долі»? У всякому разі, саме так молиться тепер моя подруга.

Ніна Павлова
Газета Еском – Віра
13 квітня 2010 р.
Категорія: Православні історії | Додав: Vik (07.05.2017)
Переглядів: 295 | Теги: історії з життя, православні історії, Серафим Саровський, оповідання, чудо, ІСТОРІЇ, Трифон, мученик, Допомога, Ніна Павлова | Рейтинг: 0.0/0

Схожі статті:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Меню сайту

Випадкова цитата

Між Небом і Землею - війна.
Віктор Цой

Наше опитування

Ваші пріоритети
Всього відповідей: 215

Друзі сайту

Молитва - могутній засіб спасіння! Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ» Вивчення іспанської мови онлайн - українською Сайт про Мексику
Travel Ukraine

Наша кнопка

Небо - український християнський сайт

Статистика