|
ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТА
Згідно з Євангелієм, Христос народився від Діви Марії, яка була галілеянкою: майже все життя вона прожила в галілейському Назареті, галілеянами були всі її найближчі родичі. Нагадаємо, що галілеяни були народом, який належав до суперетносу галів-кельтів, що народився в Північному Надчорномор’ї приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями розселився на величезні території Євразії. В Малій Азії (яку раніше називали Східною Галлією) гали заснували державу Галатія [1] — саме до християн-галатів (яких ще називали галогреками [2]) св. апостол Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. "Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції)”[3]. Частина суперетносу галів зупинилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем) і дала цьому краю назву Галлія (Галлея, Гальлея [4]), яка збереглася донині у формі Галілея.
Перші згадки про Галілею сягають часів царя Соломона (10 ст. до н. е.), а пророк Ісайя говорить про неї як про не-юдейську країну (Іс 9.1). До речі, нинішні Голанські висоти (від "Галланд — "земля галів”) знаходяться саме на півночі Галілеї.
Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії (Діонісія Ареопагіта, Ігнатія Богоносця, святого Епіфанія, Никифора Калліста та інших), Діва Марія була шляхетною красунею, зросту вище середнього, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі і тонкі пальці рук. Тобто зовнішність виразно арійська і аж ніяк не семітська. Фантазії ж про юдейське походження Діви Марії просувалися ворогом в християнське середовище на основі брутального юдейського пасквілю Цельса "Правдиве слово”, а також апокрифічної "Книги Якова”, яка була офіційно заборонена Церквою принаймні з 5 ст. (детальніше див. Спецоперація "Книга Якова”).
Що стосується святого Йосипа, то він не був кровним батьком Ісуса, а лише Його люблячим опікуном. До того ж Йосип походив з роду Давида, а білявий Давид, хоч і виховувався в юдейському племені, не був юдеєм ні за походженням (расою), ні за психологією, ні за культурою, ні за релігією (див. Арійський стандарт http://www.perehid.org.ua/as13.html).
Належність Христа до народу галілеян була однією з важливих причин того, що юдеї не прийняли Його як свого Спасителя, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття: "Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Нехай буде розп’ятий. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові праведника цього; ви бачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!” (Мт 27.22-25).
Згідно з описами у "Посланні до Візантійського імператора Теофіла”, "Сказанні монаха Епіфанія” і "Листі проконсула Лентула імператору Тіберію і Римському сенату”, Христос був дуже подібний до Своєї матері, був високого зросту (на що звернули увагу всі три автори), мав видовжене обличчя з легким рум’янцем, тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі, довгі тонкі пальці рук.
Цей словесний портрет підтверджує знаменита ікона Христа-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.), зображення на якій практично повністю збігається з відбитком Спасителя на Туринській плащаниці — тканині розміром 4,36 х 1,1 м, в яку після смерті було загорнуто Його тіло.
Дослідження плащаниці також показали, що Христос мав зріст 180 см, тобто як на ті часи був доволі високою людиною. Це ще один аргумент на користь його арійського (європейського) походження, оскільки гали-галілеяни були відчутно вищими в порівнянні з семітами (згідно з даними археології середній зріст тодішніх семітів Юдеї не перевищував 160 см). А кельти-гали-галати були високими, світловолосими, білошкірими, з круглими головами і видовженими обличчями, про що свідчать історичні документи, залишки скелетів і статуї галатів із малоазійського Пергама [5]. Євангельське оповідання також свідчить про те, що апостоли-галілеяни були високого зросту: якби вони були суттєво нижчими за Христа, то Юді Іскаріоту для видачі Вчителя не потрібно було Його цілувати — достатньо було просто вказати на найвищого. На картинах, що зображають поцілунок зрадника (наприклад, фресці Джотто поч. 14 ст.), семіт Юда змушений дотягуватися до на голову вищого Христа.
На Туринській плащаниці зафіксувалися зображення монет, які були покладені на очі Христового тіла. Точно встановлено, що це т. зв. "лепта Пилата” — найдрібніша мідна монета, яка була викарбувана Пилатом в 29-30 році н. е. На монеті напис: TIBERIOU СAICAROC — "Тіберій імператор”. За свідченням істориків, у юдеїв не було звичаю класти монети на очі померлим, до того ж неймовірно, щоб правовірні юдеї під час ритуалу поховання осквернювали своїх померлих монетами з іменем ненависного і "нечистого” імператора-язичника. Цього звичаю дотримувалися галілеяни, які й брали участь у похованні Христа. До речі, звичай класти монети на очі померлим і донині поширений серед українців та інших арійських чи арієзованих народів.
МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ
Згідно з Євангелієм, Христос народився у Віфлеємі Юдейському через те, що Матір Божа прибула туди з Галілеї для перепису. Майже все життя Христос прожив у Назареті, тому Його часто називали Ісусом з Назарету або Ісусом Назарянином. "«Єврейська Енциклопедія» наголошує, що батьківщиною Ісуса Христа був Назарет. Отже, всі джерела згодні з тим, що Він був галілеянином, незалежно від місця Його народження”, — пише авторитетний американський дослідник Дуглас Рід у фундаментальному дослідженні "Суперечка про Сіон” (1956 р.) в розділі "Галілеянин”.
Галілея і Юдея були окремими країнами з географічної, політичної, етнічної, культурної та релігійної точок зору. Вони не мали навіть спільного кордону: щоб потрапити з Галілеї в Юдею, треба було пройти понад 50 км через Самарію.
З погляду природного середовища Галілея і Юдея були майже повними протилежностями. Галілея була найбільш благодатною частиною Палестини з добрим водопостачанням, чудовою урожайністю, якісними шляхами, високою щільністю населення, відкритістю до європейської культури. Галілейське море давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як і свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Марко 5.11, Лука 8.32). "Родючі землі і рибальство забезпечували процвітання цій землі. Торгівля тісно пов’язувала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму” [6]. Цілком іншою була природа Юдеї: "Південна частина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна на гористу пустелю з оазами” [7]. На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же гине.
З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю — Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що повідомляє євангеліст Лука (3.1). Юдея і Галілея були штучно об’єднані Давидом в 11 ст. до н. е., однак після смерті його сина Салимона (Соломона) у 927 р. до н. е. ця імперія розпалась на Ізраїль зі столицею в Самарії і вчетверо меншу Юдею зі столицею в Єрусалимі. У часи Христа в Галілеї проживала незначна юдейська діаспора (як і в інших країнах Середземномор’я), а в Юдеї були компактні поселення галілеян, наприклад, у Витанії неподалік Єрусалиму.
Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, — перші були європейцями (вихідцями з Північного Надчорномор’я), а другі — семітами (вихідцями з Аравійського півострова). Про етнічно-расові відмінності, серед іншого, свідчить те, що "арамейська мова була загальновживаною мовою Палестини часів Ісуса” [8], проте, розмовляючи нею, галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися способом її вимови. Наприклад, попри всі старання Петра, єрусалимляни його легко впізнали за галілейською вимовою (Мт 26.73, Мк 14.70, Лк 22.59).
Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоча їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також сприйняли арамейську мову, але зберігали свою материнську, "хатню” мову. Саме цією мовою Христос промовив свої останні слова: "А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані” (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Ілію (Марко, 15.34-35). Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як "Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!” Мовляв, перед самою смертю Христос почав цитувати "Псалом Давида” № 22: "Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?”, що є абсурдом, який суперечить усьому сенсу життя, вчення і діянь Сина Божого.
Насправді ж останні слова Спасителя звучали так: "Лельо, Лельо лем в мя ся остані” ("Тато, Тато лише в мені остався”). І були сказані вони галілейською мовою, якою Марія розмовляла зі Своїм Сином від самого Його народження. Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Спасителя, ці слова були абсолютно незрозумілими. Натомість вони зовсім не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину [9]. Правильність саме такого, "західноукраїнського” перекладу підтверджується пророцтвом Христа, сказаним апостолам напередодні схоплення Його ворогами: "Ось надходить година, і вже тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і мене лишите самого. Та я не сам, бо зо мною Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали мир в мені. У світі страждатимете. Та будьте мужніми! Я переміг світ” (Іван, 16. 32-33).
Юдеї явно не сприймали Христа за свого: "Відповіли на це юдеї і сказали: Хіба не правду ми говоримо, що ти самарянин і біса маєш?” (Ів 8.48), "І приступила до Петра одна рабиня, кажучи: І ти був з Ісусом Галілейським” (Мт 26.69). Під час урочистого в’їзду Христа до Єрусалиму люди, що Його супроводжували, пояснювали здивованим городянам: "Це Ісус, пророк із Назарета Галілейського” (Мт 26.11). Походження Христа точно визначив Понтій Пилат: "Пилат, почувши це, запитав, чи Він галілеянин; переконавшись, що є з підвладних Іродових, відіслав Його до Ірода, який саме був у Єрусалимі” (Лк 23.6-7), адже Ірод Антипа, нагадаємо, був правителем Галілеї.
Так що для юдеїв Галілея була "закордонням”, тим більше, що "Змішані шлюби між мешканцями цих двох країн були заборонені, і ще до народження Христа Симон Тарсис, один із Маккавейських князів, силоміць переселив усіх юдеїв, які мешкали в Галілеї, знову до Юдеї”, — наголошує Дуглас Рід. Справді, у "Першій книзі Маккавеїв” (5.21-23) читаємо: "І вирушив Симон в Галілею і провів багато битв з язичниками. Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, а загинуло з язичників до трьох тисяч мужів, і він взяв здобич їхню. Також взяв він з собою юдеїв, що знаходиился в Галілеї і Арваттах, з жінками і дітьми і зі всім майном їхнім і привів у Юдею з великою радістю”. Підсумовуючи, Рід твердить: "Таким чином, і за расою, і політично галілеяни та юдеї були різними народами”.
РЕЛІГІЯ
"Чи можна сказати, що Христос був «євреєм» за релігією? — продовжує Дуглас Рід. — Юдаїстські авторитети, звісно, це категорично заперечують. Те, що на цю тему часто лунає з церковної кафедри та на зібраннях, викликало б бурю обурення в будь-якій синагозі. Незрозуміло, як такі твердження можуть висловлюватися відповідальними громадськими діячами. В епоху Ісуса Христа не існувало ні «єврейської», ні навіть юдейської релігії. Був культ Єгови з його різними сектами фарисеїв, саддукеїв, ессеїв та ін., які затято сперечалися одна з одною та боролися за владу над народом через синагогу. Це були не тільки секти, а й політичні партії, а найсильнішими з них були фарисеї з їхнім «усним переказом» того, що Бог начебто заповідав Мойсеєві.
Якщо вважати нинішніх сіоністів «євреями» (претензія, що її, вочевидь, визнають усі народи Заходу), то партією, яка відповідала їм в епоху Ісуса Христа, слід вважати фарисеїв. Христос усю силу своєї критики скеровував саме проти фарисеїв. Він також картав і саддукеїв, і книжників, але із Св. Писання незаперечно випливає, що саме їх (фарисеїв) Він вважав ворогами Бога і людини, а Його картаючий гнів з усією силою було скеровано головним чином проти них. Він атакував їх за те в них самих і в їхній вірі, що сучасні сіоністи оголошують головними характерними особливостями евреїв, єврейства й юдаїзму. За своєю релігією Ісус Христос, поза всяким сумнівом, був цілковитою протилежністю й ворогом усього того, що творить правовірного єврея сьогодні і чим були правовірні фарисеї Його часу”.
Для підтвердження цих слів Дугласа Ріда наведемо характерний фрагмент з 5-го розділу Євангелія від Матвія:
"Ви чули, що було сказано стародавнім: не вбивай; і коли хто уб’є, той підлягає суду. А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підлягає суду.
Ви чули, що було сказано: не чини перелюбу. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці.
Сказано теж: хто відпускає свою жінку, хай дасть їй розвідний лист. А я кажу вам: хто відпускає свою жінку, хіба у випадку подружньої зради, той робить з неї перелюбку, і хто взяв би розведену, чинить перелюб.
Ви чули теж, що було сказано стародавнім: не клянись неправдиво — і виконаєш твої клятви Господеві. А я кажу вам, не клястися зовсім. Хай буде ваше слово: так — так; ні — ні. А що більше цього, те від лихого.
Ви чули, що було сказано: люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небесах, який велить своєму сонцю сходити на праведних і неправедних”.
Окрім нової етики, цілком відмінної від етики фарисеїв, Христос також приніс нову метафізику. Фарисеї вчили, що людина є створеним богом біороботом, гріховним і недолугим, праведність якого визначається лише ретельним виконанням заповідей Мойсея. Після смерті людська психіка потрапляє в "шеол” (царство тіней, накопичувач душ), а коли Месія — "раб Єгови” — відновить юдейське царство ("царство небесне”), тоді Єгова створить копії колишніх людських тіл, в які втіляться вивільнені з шеолу душі-психіки людей — відбудеться "воскресіння мертвих”. Після цього Месія розділить грішників і праведників: перші будуть вічно блаженствувати в земному юдейському "царстві небесному”, а другі будуть вічно горіти в Геєні вогненній — сміттєзвалищі на околиці тодішнього Єрусалиму.
У протилежність фарисейському "воскресінню мертвих” Христос вчив про ВОСКРЕСІННЯ ЖИВИХ. Він показав, що людина — це не біоробот, а втілена божественна істота, яка розвивається в палінгенезії, тобто протягом багатьох земних втілень (детальніше див. статті "Дерзайте, діти Бога!” і "Раса Христа”). Досягнувши Царства Божого, тобто гармонійного поєднання божественного і земного, людина може трансформувати своє земне тіло і зробити його безсмертним, з новими можливостями, наприклад, миттєвого безперешкодного пересування у просторі.
Тоді й почнеться новий вік людства. Заперечивши вчення фарисеїв про "воскресіння мертвих”, "сказав їм Ісус: Сини цього віку женяться і виходять заміж. А ті, що будуть гідні того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо більше вмерти не можуть, оскільки є рівні ангелам, вони — сини Божі, бувши синами воскресіння” (Лк 20.34-36). Що таке воскресіння, Христос наочно показав особистим прикладом і демонстрацією перед учнями нових можливостей свого прославленого тіла. Цим Він підтвердив Своє вчення, вказавши Своїм послідовникам шлях подальшого розвитку і майбутню винагороду: "Істинно кажу вам: ви, що пішли за Мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне матимете у спадщину” (Матвій 19.28-29).
У своїй основі вчення фарисеїв було повною протилежністю Христовому вченню. Фарисеї заступали перед людиною шлях боголюдського перетворення, і саме за це Христос найбільше їх картав: "Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що замикаєте Царство Боже перед людьми: і самі не входите, і тим, що йдуть, не даєте увійти” (Мт 23.13).
ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ
Таким чином, Христос не був юдеєм ні за походженням (расою), ні за місцем проживання, ні за релігією. Всі факти говорять про те, що Він був галілеянином, майже все життя прожив у Галілеї, всі Його апостоли, за винятком юдея Юди Іскаріота, були галілеянами, в Галілеї (а не в Єрусалимі) Він зіслав на апостолів Святого Духа і заснував свою Церкву, галілеяни першими масово сприйняли Христове вчення, тому Його послідовників протягом кількох століть найчастіше називали "галілеянами” (див. "Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці”). Такий однозначний висновок випливає з Євангелія та історичних реалій того часу, він ґрунтується на відкритих і загальнодоступних джерелах.
Незрозуміло інше: чому, попри весь наведений вище комплекс загальнодоступних відомостей, у масовій свідомості домінує уявлення про те, що Христос був юдеєм? І це при тому, що проти цієї облуди свідчать і Євангеліє, і історія, і навіть самі правовірні юдеї!
Відповідь проста: проти Христового вчення і Його Церкви протягом двох тисячоліть ведеться прихована інформаційно-духовна війна. Вона почалася ще за життя Спасителя: "Як вони виходили, привели до Нього німого, що був біснуватий. Коли ж Він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі. Фарисеї ж говорили: Він виганяє бісів князем бісівським!” (Мт 10.32-34).
Ця війна активізувалася після Його вознесіння, коли ворог виявив диявольську активність у спотворенні Євангелія і Христового вчення, масово тиражуючи сфальсифіковані рукописи Євангелія і популяризуючи такі юдеохристиянські фальшивки, як "Книга Якова”.
Сьогодні війна проти Христа досягла безпрецедентних масштабів. Наслідки методичного отруєння християнської свідомості очевидні: західноукраїнських галів перестали відрізняти від семітів, квітучу Галілею назвали околицею напівпустельної Юдеї, галілеян Ісуса Христа і Діву Марію записали євреями, головну ідею Його вчення про боголюдську трансформацію підмінили фарисейським "воскресінням мертвих”, а потенційних синів Божих майже переконали в тому, що вони є створеними "з праху земного” недолугими рабами-біороботами.
— Чи здогадувався Христос, що Його вчення буде спотворене майже до невпізнаваності?
Він про все це добре знав, тому й здійснив відповідні заходи. Розуміючи, що Його вчення зможуть адекватно зрозуміти лише через 2 тисячолітття, Він залишив для нас послання у вигляді Євангелія. А щоб ворог не зміг його сфальсифікувати, Євангеліє була написане чотирма авторами, в різний час, у різних культурних середовищах. За такої системи подачі інформації надзвичайно важко спотворити первинний зміст НЕПОМІТНИМИ вставками.
— Тобто вставки все ж таки є?
Безумовно, і про це добре знають вчені біблеїсти. Сучасний розвиток комп’ютерних технологій і новий рівень історичних, психологічних та природничих знань дозволяють виявити практично всі вставки, зроблені ворогом. Це значить, що ми живемо в благословенний час здійснення пророцтва Христа про пшеницю і кукіль (див. Пшениця і кукіль: притча про інформаційну війну). У ньому говориться, що коли настане час жнив, то робітники Господні зберуть кукіль (ворожі вставки) і спалять його, а пшеницю (слово Боже) згромадять у Його клуні (в очищеному Євангелії).
Сьогодні спадкоємці Христові мають всі можливості повернутися до первинного тексту Євангелія і напитися живої води Слова Божого. Це означає, що почалися Жнива Господні. А ми — женці на Його ниві.
-------------------------------
Примітки і посилання:
1. "Галатія - стародавня країна у центральній частині Малої Азії (тепер Туреччина); бл. 277 року до н. е. завойована кельтськими галатами (звідси назва)" (Універсальний словник-енциклопедія. - К.: Ірина, 1999. - С. 299).
2. Нюстрем Эрик. Библейский словарь (пер. со швед.). - СПб., 1998.- С. 85, "Галатия".
3. Геллей Генри. Библейский справочник. - СПб., 1999. - С. 605.
4. Звуки "е" та "і" дуже часто чергуються, наприклад, веди-віди, весть-вість, река-ріка, Борея-Борія.
5. Широкова Н. С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. - СПб.: Евразия, 2000. - С. 84.
6. Библейская энциклопедия. Российское библейское общество, 1998. С. 24-25. (Це переклад з англомовної "Encyclopedia of the Bible", Lion Publishing, Oxford, England, 1989.)
7. Мень Александр, прот. Сын Человеческий. - Bruxelles: FOYER ORIENTAL CHRETIEN, 1998. - С. 17.
8. Геллей Генри. С. 410.
9. Ткач Микола. Якою була материнська мова Ісуса Христа? - Газета "Українське слово", 16 січня 1997 р.
Автор: Ігор Каганець
Джерело: http://uarl.com.ua/religion/esus.htm
Першоджерело: http://sd.org.ua/news.php?id=10854
|
