Вірний спосіб - не грішити...
 Часто доводиться чути про те, що гріх - це часом не стільки злочин, не стільки виконання злого наміру, скільки помилка... І часом багато в чому це так і є. Ми не хочемо грішити, ми втомилися грішити, нам набридло грішити, ми маємо твердий намір не повторювати колишніх своїх гріхів... Але ось підбираються певним чином обставини, складається ситуація, для нас спокуслива, і ми падаємо... Чому? Тут, напевно, завжди можна говорити про цілий комплекс причин. І про гріховні навички, які легко набуваються, але важко викорінюються. І про слабку волю, відсутність рішучості протистояти своїм пристрастям «навіть до крові». І про маловір'я, що позбавляє нас допомоги Божої тоді, коли вона нам найбільше необхідна. І про зіпсованість нашої природи, спільною для людей схильних до гріха.
Але є ще одна причина, що стоїть від інших дещо осібно і найбільше «відповідальна» за гріх як помилку. Причина ця - відсутність необхідної звички.
Скільки трагічних, безглуздих і разом з тим страшних «випадковостей» відбувається саме через це - відсутність звички запитувати себе: що я роблю, навіщо, до чого це може привести?
Один стрибнув у воду з крутого берега і вдарився головою в кам'янисте дно, інший - з парашутом в далеко не юному віці і зламав спину, третій мчав по місту на машині наввипередки з таким же упертюхом, як він сам, і збив людину, четвертий випив, незважаючи на відкриту виразку, і потрапив до лікарні. І кожен потім каявся: «Для чого, для чого я це зробив!.. Якби я тільки спершу подумав!» І в цілком побутових і менш трагічних ситуаціях буває схоже. Бачиш, наприклад, що роздратований, буквально не в собі твій друг (товариш по службі, начальник) але йдеш до нього з якоюсь розмовою, яка прогнозовано призведе до вибуху. Тільки ти не прогнозуєш - тобі лінь цим займатися. А в результаті - сварка, скандал, бо також і ти не зміг промовчати: слово за слово, і такого один одному наговорили, що точно краще було з самого початку мовчати. І знову каєшся і журишся: «Якби...»
Але й про «звичайні», «вільні» гріхи можна сказати практично все те ж саме. «Вільних» - це коли добре розумієш, що збираєшся зробити не якесь нейтральне в принципі діяння, що може обернутися гріхом, а власне гріх як такий. Вже практично схилилося до нього твоє серце, ти вже зовсім зважився на нього... Ось тут би й зупинитися хоч на мить і задуматися: «Скільки разів вже так бувало? Грішив, утискав свою совість заради якогось одномоментного, короткочасного задоволення, якоїсь надзвичайно сумнівної радості. А як потім мучився! Як тошно було на душі, скільки часу переживав, виходив з цього тяжкого стану, намагався повернутися до себе самого, шукав примирення з Господом і людьми! Вартувало воно того?.. »
Яке корисне, яке життєво важливе правило: не робити, не подумавши! І при тому раціональне: адже ми величезну кількість часу і сил дуже часто витрачаємо на виправлення зробленого з недомислу та необачності. І разом з тим виявляється, що немає, здається, нічого складнішого, ніж дотримуватися цього правила. Не те, щоб у цьому було щось неможливе. Просто не хочеться... Дуже не хочеться! Тим більше - а раптом пронесе, раптом і так все добре буде?
ігумен Нектарій (Морозов)
| 
