Володимир Висоцький (1938-1980) - Митці - Особистості - Каталог статей - Небо
Небо - український християнський сайт про цікаве, сайт для батьків - Каталог статей

        

Небо  християнський український сайт для батьків і дітей

П`ятниця, 09.12.2016, 18:32

Мобільна версія сайту Небо

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

 
 

Головна » Статті » Особистості » Митці

Володимир Висоцький (1938-1980)
Володимир Семенович Висоцький (25 січня 1938, Москва — 25 липня 1980, Москва) — видатний радянський актор, співак і поет (бард), класик жанру авторської пісні, автор низки прозаїчних творів, заслужений артист РРФСР (1986, посмертно) і лауреат Державної премії СРСР (1987, посмертно).

Висоцький написав близько 700 пісень і віршів, з великим успіхом гастролював у СРСР і за кордоном.

Самостійно й у співавторстві створив кілька прозаїчних творів.

Як актор зіграв близько тридцяти ролей у фільмах (зокрема «Місце зустрічі змінити не можна», «Вертикаль»).

Учасник постійної трупи театру Драми і комедії на Таганці.

Висоцький особливо прославився виконанням своїх авторських пісень під акустичну гітару. У роки строгої цензури він зачіпав цілу низку заборонених тем, чому і сам багато в чому був під забороною, — в радянські часи його записи розповсюджувалися майже виключно на магнітоальбомах, заборонялися зйомки у низці фільмів, виїхати за кордон стало можливим тільки завдяки активним діям дружини — французької актриси Марини Владі.
 
Життєпис 
 
Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року о 9:40 в Москві, у пологовому будинку на 3-й Міщанській вулиці, 61/2. Його батько Семен Володимирович (Вольфович) Висоцький (1916—1997) — родом із Києва, військовий зв'язківець, ветеран другої світової війни, полковник. Мати — Ніна Максимівна (у дівоцтві Серьогіна, 1912—2003) — за спеціальністю перекладач із німецької мови.

Дядько Олексій Володимирович Висоцький, (1919—1977) — письменник, учасник ВВВ, кавалер трьох орденів Червоного Прапора.
 
Походження роду

Сьогодні дослідники сходяться на думці, що рід Висоцьких походить із містечка Селець, Пружанського уїзду, Гродненської губернії, нині — Брестської області, Білорусь. Прізвище, ймовірно, пов'язане з назвою міста Високе, Кам'янецького району, Брестської області.

Проте щодо безпосередніх предків Володимира Висоцького існує дві версії:

Перша — зі спогадів С. В. Висоцького та висновків професора А. Богдасарова, зробленими на основі аналізу архіва Брестського облвиконкома.

Друга — згідно з київськими дослідниками та спогадами кузини поета Ірени Висоцької.
 
Дитинство

Раннє дитинство Висоцький провів у московській комунальній квартирі на 1-й Міщанській вулиці. «На тридцять вісім кімнаток усього одна вбиральня...»  (Володимир Висоцький про своє раннє дитинство, 1975).

По відкритті Східного фронту Другої світової війни з матір'ю евакуювався в Оренбурзьку область. Улітку 1943 року вони повертаються до Москви.

У 1947 році разом з батьком-офіцером, який на той час вже розійшовся з матір'ю Володимира, потрапив до післявоєнної окупованої Німеччини. У 1949 році після повернення з Німеччини поселився у Великому Каретному провулку, де і склалася дружня компанія, якій Висоцький показував свої перші твори.

У 1955 році Висоцький закінчує середню школу і вступає до Московського інженерно-будівельного інституту імені В. В. Куйбишева, з якого йде, не провчившись і навіть року. Це рішення він ухвалив у новорічну ніч 1956-го року. Він і Ігор Кохановський, шкільний товариш, вирішили зустріти Новий рік вельми своєрідно — за виконанням креслень, без яких їх не допустили б до сесії. Десь у другій годині ночі креслення були готові. Але тут Висоцький встав, узяв зі столу банку з тушшю (за іншою версією — кухоль міцно-звареної кави), і став поливати її залишками свої креслення. «Все. Готуватимуся; є ще півроку; спробую вступити до театрального. А це — не моє», — сказав тоді Володимир.

Улітку 1956 року вступає до Школи-студії МХАТ імені В. І. Немировича-Данченка на акторське відділення. Зі школою-студією пов'язаний його перший шлюб — на першому курсі Висоцький знайомиться з Ізольдою Жуковою, яка пізніше стала його дружиною.

У 1960 році, закінчивши студію, він працює в Московському драматичному театрі імені О. С. Пушкіна і декілька місяців — в Московському театрі мініатюр. Тоді ж починає зніматися в кіно («Однолітки» (1959), «Кар'єра Діми Горіна» (1961).

З Ізольдою Жуковою Висоцький розлучився через сварки. Незабаром на зйомках знайомиться з Людмилою Абрамовою, яка стає його другою дружиною. Абрамова народжує йому двох синів — у 1962 Аркадія і в 1964 Микиту.

У 1960—1961 роках з'являються і перші пісні. Першою піснею вважають «Татуировка» (1961), хоча сам автор говорив, що пісня «49 дней» написана раніше (ймовірно в 1960). Ранні пісні мали кримінальний характер і підписані псевдонімом Сергій Кулєшов.

У 1964 році Висоцький вступає до Московського театру драми і комедії на Таганці, де працює до 1980 року. За словами самого Висоцького, цей театр на відміну від попередніх, став для нього «своїм театром». «До мене в театр прийшов найматися молодий чоловік. Коли я запитав його, що він хоче прочитати, він відповів: «Я декілька своїх пісень написав, послухаєте?» Я погодився прослухати одну пісню, тобто, фактично, наша зустріч повинна була протривати не більше п'яти хвилин. Але я слухав, не відриваючись, півтори години.» (Юрій Любимов).

У 1967 році з виходом фільму «Вертикаль» Висоцький ураз стає відомим. Фільм прославився, на думку багатьох, завдяки його пісням. Попередні роботи актора в кіно не викликали такої уваги глядачів. «Вертикаль» можна вважати початком популярності Володимира як кіноактора. Режисер фільму Станіслав Говорухін згадував:

«…Актори деякий час повинні були пожити в наметах. …Альпіністи вважали його своїм. Вірили, що він досвідчений підкорювач вершин. А він побачив гори вперше за два місяці до того, як написав пісні про гори, що стали такими популярними».

Також 1967 рік знаменний знайомством із Мариною Владі (справжнє ім'я Марина-Катрін Володимирівна Полякова-Байдарова, французька актриса російського походження), яка 1 грудня 1969 року стає третьою дружиною Висоцького. Владі буде з ним до останнього дня. «…Краєчком ока я помічаю, що до нас прямує невисокий, погано одягнений молодий чоловік. Я мигцем дивлюся на нього, і лише світло-сірі очі на мить привертають мою увагу. Але вигуки в залі примушують мене перервати розповідь, і я повертаюся до нього. Він підходить, мовчки бере мою руку і довго не випускає, потім цілує її, сідає навпроти і вже більше не зводить з мене очей. Його мовчання не утрудняє мене, ми дивимося один на одного, неначе завжди були знайомі. Я знаю, що це — ти» (Марина Владі про перше знайомство з Володимиром Висоцьким).

Завдяки шлюбу з іноземкою, Висоцький тепер може виїжджати за кордон. У результаті за межами СРСР виходять платівки з його піснями.

У 1968 році виходить перша гнучка пластинка В.Висоцького з піснями з кінофільму «Вертикаль» (1967), а в 1973—1976 роках ще чотири авторські диски, записані за кордоном.

Прийшли 70-і роки, роботи в кіно стало менше, але стало більше у фільмах пісень Висоцького, або пісень на його вірші. Чиновники Держкіно не давали згоди на участь Висоцького у фільмах, всіляко перешкоджали цьому.

29 листопада 1971 року — прем'єра «Гамлета» в Театрі на Таганці, головну роль в якому виконав Висоцький. Ця роль пізніше вважалася «візитною карткою» актора. Заради цієї ролі актор неодноразово відмовлявся від алкоголю. Примусити кинути пити Висоцького не могла навіть Марина Владі, яку він кохав до безтями. І лише можливість грати головну роль в «Гамлеті» стримувала Висоцького.

Найвідоміша і найулюбленіша роль — Жеглов в телесеріалі «Місце зустрічі змінити не можна».

«Працювати треба!» — була його улюблена приказка. Якби він міг, він працював би цілодобово. Сон — 3-4 години, решта — робота. Пісні свої він писав в основному вночі. Приходив додому після спектаклю, і сідав за роботу. Марина ставила перед ним чашку з обпалюючим чаєм, і тихо сідала в кутку. Іноді вона засинала, і тоді, вже під ранок, Висоцький будив її, щоб прочитати рядки, написані за ніч.

Цікаво те, що майже рівно за рік до смерті Висоцький переживає клінічну смерть. Це відбулося 28 липня 1979 року під час гастролей.

Багато подробиць свого похорону й встановлення пам'ятника на могилі Висоцький передбачав, вони описані в пісні «Пам'ятник».

Помер артист 25 липня 1980 року о 4:10 ранку в своїй квартирі на Малій Грузинській, 28. Висоцький не витримав власного ритму життя, не витримало серце.

28 липня 1980 року Висоцького ховала, здавалося, вся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було — в цей час проходила московська Олімпіада. Тільки над віконцем театральної каси було вивішене скромне оголошення: «Помер актор Володимир Висоцький.» Жодна людина не здала назад квиток — кожен зберігає його у себе як реліквію…
 
Посмертне визнання поета і його вплив на культуру

У роки суворої цензури Висоцький торкався цілий ряд заборонених тем, від чого і сам багато в чому був під забороною, але, незважаючи на існуючі обмеження, популярність Висоцького була і залишається до цього дня феноменальною. Це обумовлюється людською чарівністю і масштабністю особистості, поетичним даром, унікальністю виконавської майстерності, граничною щирістю, волелюбністю, енергетикою виконання пісень і ролей, точністю розкриття пісенних тем і втілення образів.

У 1981 році була опублікована перша велика збірка творів Висоцького, «Нерв», тоді ж вийшов перша повноцінна («диск-гігант») радянська платівка. У 1986 році Висоцькому було посмертно присвоєне звання заслуженого артиста РРФСР, а в 1987 за створення образу Жеглова в телевізійному художньому фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» і авторського виконання пісень — присуджена Державна премія СРСР. У 1989 році Рада Міністрів СРСР підтримала пропозицію Радянського фонду культури, Міністерства культури СРСР, Московського міського виконкокому і громадськості про створення музею Володимира Висоцького в Москві.

На честь поета названий астероїд «Владвисоцький» (2374 Vladvysotskij).

Ельдар Рязанов зняв в 1987 році документальний фільм «Чотири зустрічі з Володимиром Висоцьким».

Творчість Владимира Висоцького, що сприяла ширшому визнанню авторської пісні, опосередковано сприяла становленню радянської рок-музики. Мотиви пісень Висоцького зустрічаються в творчості пізніших бардів і рок-поетів: так, «Время колокольчиков» Башлачова і «Сумерки» Кінчева варіюють фрагменти «Куполів» Висоцького. Пісні: «Циганочка» — Юрія Шевчука, «Пам'яті Висоцького» — Юрія Лози.

Пам'яті Висоцького присв'ятили вірші і пісні такі автори, як Б. Ахмадуліна, О. Башлачов, Ю. Візбор, А. Вознесенський, О. Городницький, О. Градський, В. Доліна, Є. Євтушенко, Ю. Кім, І. Кохановський, Ю. Лоза, А. Макаревич, Б. Окуджава, Л. Філатов і інші.
 
Дискографія
 
За життя Висоцького було випущене всього 6 мільйонів пластинок: 1968 — «Песни из кинофильма Вертикаль» (Прощание с горами. Песня о друге. Вершина. Военная песня). 1972 — «Песни Владимира Высоцкого» (Он не вернулся из боя. Песня о новом времени. Братские могилы. Песня о земле). 1972 — «Песни Владимира Высоцкого» (Мы вращаем Землю. Сыновья уходят в бой. Аисты. В темноте). 1974 — «Песни Владимира Высоцкого» (Корабли. Черное золото. Утренняя гимнастика. Холода, холода). 1975 — "В.Высоцкий. Песни " (Кони привередливые. Скалолазка. Москва-Одесса). 1975 — «Песни Владимира Высоцкого» (Она была в Париже. Кони привередливые. Скалолазка. Москва-Одесса).

У 1979 р. також був випущений експортний диск-гігант, до якого увійшли пісні, записані в різні роки на «Мелодії», але так і не видані. За участі Висоцького

У 1977 були випущені подвійний альбом «Аліса в Країні чудес» і міньон «Аліса в Країні чудес. Пісні з музичної казки».

Окрім цього, відомо 15 платівок, в які входили по одній або декілька пісень Висоцького, в основному це пісні з кінофільмів і збірки військових пісень (наприклад, «Друзьям-однополчанам», «День Победы»).

Також пісні Висоцького звучали на 11 платівках в музичних журналах (в основному, «Кругозор»), а в 1965 в тому ж "Кругозорі (№ 6) були видані уривки зі спектаклю «10 днів, які потрясли мир» за участю Висоцького і інших таганських акторів.
 
У СРСР і Росії після смерті видано і продовжує видаватися велика кількість дисків. Мабуть, найбільшим є «На концертах Владимира Высоцкого» на 21 диску (1987—1992 рр.)
 
За кордоном
у Франції з 1977 по 1988 випущено 13 платівок (зокрема серія з 7 платівок «Владимир Высоцкий в записях Михаила Шемякина»). у США з 1972 по 1985 випущено 12 платівок. У Фінляндії в 1979 1 платівка. у Німеччині з 1980 по 1989 випущено 4 платівки. у Болгарії з 1979 по 1987 випущено 6 платівок. в Японії з 1976 по 1985 випущено 4 платівки. у Кореї в 1992 випущено 2 платівки. в Ізраїлі (у 1974 або 1975) вийшла платівка «Невидані пісні російських бардів», на якій є 2 пісні Висоцького.
 
Гітари Висоцького

Висоцький завжди грав на семиструнних гітарах. Перша гітара, яка виділяється із загального ряду з'явилася у нього в 1966 році. Її Володимир Семенович купив у вдови Олексія Дикого. Пізніше він розповідав, що цю гітару "робив якийсь майстер австрійський 150 років тому. Її купили князі Гагаріни, а в них перекупив артист Блюменталь-Тамарин і подарував Дикому… ". Ймовірно, ця гітара брала участь у фотосесії Висоцького і Владі в 1975 році (фотограф — В. Ф. Плотніков).

1975 роком датуються фотографії, на яких Володимир Семенович відображений з першою гітарою, зробленою для нього Олександром Шуляковским (з головкою грифа, зробленою у вигляді ліри). Цей майстер зробив для Висоцького 4 або 5 гітар.

Також у Висоцького була гітара з двома грифами, яка подобалася йому своєю оригінальною формою, але другим грифом Володимир Семенович ніколи не користувався. З цією гітарою Володимир Семенович відображений на зворотному боці конверта 9-го диска серії «На концертах Володимира Висоцького».

У виставі «Злочин і кара», яка ставилася в 1979 році, Висоцький грав на гітарі, що належала кінорежисерові Володимиру Аленікову, який віддав йому свою гітару для цієї ролі, оскільки гітара сподобалася Висоцькому і своїм несучасним виглядом, і забарвленням, і звучанням. Гітару цю робив колись петербурзький майстер Ягодкіна. Після смерті поета Аленіков попросив у театру розшукати гітару, і в кінці кінців вона була йому повернута, але у вкрай жалюгідному, розбитому стані, у неї не вистачало шматків, полагодити її ніхто не брався. У 1991 році Аленіков відвіз розбиту гітару в Штати, де її врешті-решт привів у повний порядок гітарний майстер, індіанець Рік Тернер. Фотографія гітари з'явилася на обкладинці журналу «Акустик гітар» під ім'ям «Висоцький».
 
 
Деякі пісні В.Висоцького
 
"Охота на волков". Франція. 1977
 
"Письмо перед боем"
 
"Утренняя гимнастика"
 
"Я не люблю"
 
"Ноль семь"
 
"Лирическая"
 
_
Категорія: Митці | Додав: Vik (24.09.2011)
Переглядів: 4368 | Коментарі: 2 | Теги: 1980, Висоцький, Володимир, біографія, митці, 1938, особистості | Рейтинг: 1.0/1

Схожі статті:
Всього коментарів: 2
2  
Мне очень жаль

1  
Спасибо понравилась статья очень

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Меню сайту

Випадкова цитата

Якщо ти бачиш просвіт і не намагаєшся втиснутися туди - ти не гонщик.
Айртон Сенна

Наше опитування

Скільки часу Ви свідомо є з Богом?
Всього відповідей: 244

Друзі сайту

Молитва - могутній засіб спасіння! Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ» Вивчення іспанської мови онлайн - українською Сайт про Мексику
Travel Ukraine

Наша кнопка

Небо - український християнський сайт

Статистика